Сприйнята емоційна експресивність у наративах про хворобу в осіб із хронічними шлунково-кишковими розладами

Анотація

Конструкт емоційної експресивності вважається значущим предиктором негативних клінічних наслідків в осіб із психічними та фізичними розладами рецидивів хвороби. Метою цього дослідження є емпіричне вивчення конкретних моделей спілкування між членами сім’ї та особами з  шлунково-кишковими розладами. Слідуючи провідним ідеям наративного підходу та вивчення наративів про хвороби, ми досліджували наративи про хворобу 40 осіб середнього віку з хронічними шлунково-кишковими розладами. Двоє незалежних експертів, які не були знайомі з цілями дослідження та дослідницькими гіпотезами, здійснювали кодування наративів  (ICC = 0,77). Аналіз наративів ґрунтувався на виділенні трьох провідних структурних компонентах наративів: суб’єктності, міжособової взаємодії, наративної когерентності. Наративна когерентність включає орієнтацію (наявність фонової інформації про особистий досвід), структуру (логічний й послідовний виклад подій), афекти (вираження емоцій і почуттів), інтегрованість (пояснення життєвих подій у контексті цілісного життєвого досвіду). Крім того, у дослідженні використовуються психометричні методики для вивчення ЕЕ (Health and Self-Management in Gastrointestinal Disorders, HASMGID, 2020), критичності стосовно членів сім’ї та й сприйнятої критичності особами із хронічною хворобою (Perceived Critisism Measure, 2019).  Результати кореляційного аналізу вказують на зв'язок між змінними суб’єктності і критичності (0,33) та суб’єктності  й сприйнятої критичності (0,33). Результати множинного регресійного аналізу свідчать про те, що наративна когерентність, критичність стосовно членів сім’ї та тривалість хвороби є предиктором сприйнятої критичності особами із хронічними захворюваннями. Водночас лише критичність стосовно членів сім’ї особи із захворюванням є єдиним незалежним значущим предиктором сприйнятої критичності. Одним із найбільш значущих висновків цього дослідження є те, що висока суб’єктність як інтенція контролювати хворобу та обставини, пов’язані із нею, мають зв'язок із підвищеною критичністю та сприйнятою критичністю, що зрештою погіршує сімейний клімат і може призвести до несприятливого клінічного результату. Подальше дослідження зв’язку суб’єктності та само-менеджменту хвороби й якості життя осіб із хронічними шлунково-кишковими захворюваннями дасть змогу розробити практичні рекомендації для клініцистів і розширити межі застосування наративного підходу у лікуванні осіб із хронічними захворюваннями.